Здатність знаходити інформацію сама собою ще не показує, наскільки людина готова розв’язувати складні життєві завдання. Необхідно зрозуміти, як вона визначає мету, перевіряє відомості, пов’язує їх зі своїм досвідом, враховує обмеження та перетворює висновки на дії. Саме ця послідовність лежить в основі запропонованого підходу до інформаційно-аналітичної діагностики людини, або ІАД.
Під ІАД у цій статті розуміємо цілісний аналіз того, як людина отримує, осмислює та використовує інформацію для управління власною життєдіяльністю і взаємодії із зовнішнім середовищем. Теоретичною опорою запропонованого підходу є положення книги Євгена Швеця та Фан Дик Тхіня «Дослідження процесів прийняття рішень»: системне представлення людини, інформаційний і кібернетичний підходи, модель інформаційної людини та розгляд мозку як системи управління [1].
Призначення такої діагностики полягає у виявленні сильних сторін і труднощів, які проявляються під час розв’язання конкретних завдань. Її результатом має стати зрозумілий людині профіль навичок: що вже вдається самостійно, де потрібна допомога та які способи роботи варто опанувати. Термін «діагностика» тут вживається в аналітичному й освітньому значенні; йдеться про оцінювання способів діяльності, а не про встановлення медичного діагнозу.
Людина і ноосфера як контекст діагностики
Людина. «Людина як об’єкт дослідження розглядається як система, що володіє свідомістю та інтелектом і здійснює обробку інформації в процесі управління власною життєдіяльністю.» [1, глосарій, Г1, с. 210].
Таке визначення задає предмет розгляду: людина включена в систему зв’язків, постійно отримує впливи ззовні й сама змінює навколишні умови. Її рішення стосуються особистого життя, професійної діяльності, взаємин з іншими людьми та використання спільних ресурсів. Тому оцінювати окрему навичку поза ситуацією її застосування недостатньо. Важливо встановити, яке завдання вона допомагає розв’язати й до яких наслідків приводить.
Ноосфера. «Найвища стадія еволюції біосфери, на якій розумна діяльність людини стає визначальним чинником розвитку. Це перехід від стихійного розвитку до коеволюції природи й суспільства.» [1, глосарій, Г68, с. 222].
У логіці книги поняття ноосфери пов’язує розвиток окремої людини з розвитком суспільства та природного середовища. Для ІАД із цього випливає питання про усвідомленість впливу: чи розуміє людина, що її дії мають наслідки за межами безпосередньої особистої вигоди? Наприклад, обираючи технологію, варто розглянути не лише зручність її використання, а й вплив на інших учасників роботи, доступність ресурсів та довгострокові умови діяльності.
Знання визначення ноосфери не є показником готовності до сучасного життя. Практичне значення має здатність побачити взаємозв’язки й співвіднести найближчу мету з ширшими наслідками. У такому розумінні ноосферний контекст слугує світоглядною основою запропонованого підходу, а не окремою шкалою, за якою можна ранжувати людей.
Інформаційна людина та розширення її можливостей
Людина інформаційна. «Позначення людини п’ятого покоління, поява якої зумовлена зародженням цифрового світу, що висуває специфічні вимоги до життєдіяльності людини, пов’язані зі стрімким розвитком цифрових технологій оброблення, передавання та зберігання інформації, а також взаємодією зі штучним інтелектом.» [1, глосарій, Г30, с. 216]. Фрагмент визначення.
Поняття «п’яте покоління» належить до авторської періодизації, викладеної в книзі. Для цієї статті суттєвою є закладена в ньому ідея: зміна способів роботи з інформацією вимагає розвитку самої людини. В авторській моделі до трьох складових «Тіло & Ум & Душа/Психіка» додаються персональний комп’ютер і смартфон. Так формується п’ятикомпонентне представлення інформаційної людини [1, с. 33-36].
У цій моделі Тіло позначає тілесну складову та забезпечення життєдіяльності; Ум пов’язаний з осмисленням інформації та розв’язанням завдань; Душа/Психіка охоплює внутрішній світ, емоційні процеси, ціннісні орієнтири й вольові прояви. Комп’ютер і смартфон розглядаються як зовнішні засоби, що розширюють доступ до даних, можливості їх оброблення, зберігання та передавання. Це функціональна модель авторів, призначена для аналізу зв’язків між різними сторонами діяльності.
Для цілей ІАД наявність пристрою слід відрізняти від уміння розв’язувати з його допомогою завдання. Людина може щодня користуватися смартфоном, але мати труднощі з перевіркою джерела, організацією файлів або порівнянням кількох варіантів рішення. І навпаки, упевнене володіння окремою програмою ще не свідчить про здатність поставити змістовну мету. Тому оцінювання має пов’язувати цифрову навичку з результатом її застосування.
Та сама логіка стосується взаємодії зі штучним інтелектом. У запропонованій діагностиці можна спостерігати, чи здатна людина сформулювати запит, задати контекст, перевірити підстави відповіді та пояснити, чому приймає або відхиляє запропонований варіант. Самостійність проявляється у збереженні усвідомленого контролю над рішенням. Текст, отриманий від цифрового помічника, стає матеріалом для аналізу, а відповідальність за його використання залишається за людиною.
Три підходи до дослідження людини
У книзі системний, інформаційний і кібернетичний підходи розглядаються як взаємопов’язані основи аналізу складних об’єктів [1, с. 51-52]. В ІАД кожен із них дає змогу поставити свою групу питань і побачити певну сторону тієї самої діяльності.
Системний підхід. «Метод подання будь-якого об’єкта як сукупності взаємопов’язаних елементів, організованих ієрархічно на різних рівнях.» [1, глосарій, Г19, с. 214].
За системного розгляду спочатку визначається ціле: яке життєве або професійне завдання розв’язує людина? Потім виокремлюються значущі елементи, обмеження та зв’язки. Наприклад, труднощі з навчанням можуть бути пов’язані з початковими знаннями, організацією часу, доступом до матеріалів або нечіткістю мети. Уточнення цих зв’язків допомагає обрати, що саме варто дослідити докладніше. Глибина аналізу залежить від мети діагностики; однаково докладний опис усіх сторін життя не потрібен.
Інформаційний підхід. «Розгляд об’єкта як системи оброблення та зберігання даних, що має вхід (надходження інформації) і вихід (результат її оброблення).» [1, глосарій, Г41, с. 219].
Тут увагу зосереджено на шляху інформації. Які відомості отримує людина? Як вона обирає джерела, зберігає важливе, відрізняє спостереження від припущення та пов’язує нові дані з наявними знаннями? На виході розглядається сформоване розуміння, варіант рішення або план дій. Це дає змогу встановити, на якій ділянці виникають труднощі: під час пошуку, відбору, осмислення, зіставлення чи використання відомостей.
Кібернетичний підхід. «Подання об’єкта як системи керування зі зворотним зв’язком. Інформація на виході аналізується системою і, за потреби, здійснює коригувальний вплив на програму керування для досягнення необхідного результату.» [1, глосарій, Г42, с. 219].
Для ІАД це означає перехід від аналізу міркувань до перевірки дій та їхніх наслідків. Людина визначає очікуваний результат, обирає спосіб дії, спостерігає, що відбулося, і за потреби коригує план. Суттєвою ознакою стає готовність переглядати початковий висновок, коли досвід йому суперечить. Без такого зворотного зв’язку навіть добре сформульований намір залишається неперевіреним.
Спільне застосування трьох підходів дає змогу простежити цілий ланцюжок: будова ситуації, отримання й оброблення відомостей, вибір дії, результат і подальше коригування. Аналіз окремої помилки стає змістовнішим, якщо відомо, які дані були доступні, як людина їх зрозуміла і що змінила після отримання нової інформації.
Мозок як система управління життєдіяльністю
Центральне місце в цьому підході посідає керівна роль мозку. Книга розкриває цю ідею через структурно-функціональну модель, у якій представлені введення й виведення інформації, пам’ять, обмін інформацією та різні рівні її оброблення. Рисунок 2.2 об’єднує ці елементи у схему управління життєдіяльністю [1, с. 57-58].
Для запропонованої діагностики схема задає послідовність аналізу. Спочатку розглядається, що людина помітила в ситуації; потім - що зберегла й із чим зіставила; далі - як осмислила, яке рішення сформувала та як його реалізувала. Наприклад, неповна відповідь на завдання може виникнути через пропущену умову, брак знань або невдалий спосіб міркування. Ці причини потребують різної роботи, хоча зовні результат може виглядати однаково.
Обговорювати таку схему корисно через спостережувані дії та пояснення самої людини. За одним невдалим рішенням не можна робити висновок, що певна підсистема мозку «не працює». Позначення свідомих, підсвідомих і несвідомих процесів на рисунку належать до моделі книги. У межах ІАД вони допомагають організувати питання про діяльність, але самі собою не слугують інструментом вимірювання стану мозку.
Модельне мислення. «Здатність людини прогнозувати (передбачати) майбутні стани досліджуваного об’єкта (системи) залежно від різних поєднань (комбінацій) можливих станів її елементів.» [1, глосарій, Г66, с. 222].
Під час практичного розбору це визначення можна розкрити питаннями про можливі зміни: що відбудеться, якщо виявиться менше часу, зміняться початкові умови або обраний спосіб не дасть очікуваного результату? Здатність розглянути кілька сценаріїв допомагає оцінити не лише знання поточного стану, а й розуміння зв’язків, від яких залежить подальша дія.
Взаємодія людини із зовнішнім середовищем
Зовнішнє середовище. «Сукупність об’єктів живої та неживої природи, а також явищ і процесів, з якими людина взаємодіє в процесі своєї життєдіяльності.» [1, глосарій, Г2, с. 210].
Базова схема книги показує взаємні впливи людини й зовнішнього середовища. Зовнішні сигнали надходять через органи чуття, включаються у внутрішні процеси та беруть участь у формуванні дії у відповідь. Потім людина впливає на середовище й отримує нові відомості про результати своїх вчинків [1, с. 106-107].
У позначеннях схеми ЗС - зовнішнє середовище, Т - Тіло, У - Ум, Д - Душа/Психіка. Для діагностики принципово, що дія розглядається в певних умовах. Якщо завдання не розв’язано, слід з’ясувати, наскільки воно було зрозумілим, які засоби були доступні, які обмеження діяли та чи отримувала людина інформацію про перебіг виконання. Це допомагає відокремити труднощі самого способу дії від перешкод, створених ситуацією.
У розширеній схемі до взаємодії підключаються персональний комп’ютер, смартфон, матеріальні й фінансові активи, а в зовнішньому середовищі виокремлюються соціум, Інтернет, штучний інтелект і великі дані. Такий перехід дає змогу пов’язати внутрішні можливості людини з інструментами та ресурсами, які вона має [1, с. 107-109].
ПК на рисунку позначає персональний комп’ютер, SmF - смартфон, МіФА - матеріальні й фінансові активи. Включення цих елементів показує, що досягнення мети залежить і від ресурсів, і від способів їх використання. У запропонованій ІАД ресурси слід враховувати як умови діяльності. Їхній обсяг сам собою не визначає якість мислення, готовність до навчання чи цінність людини як особистості.
Що може оцінювати інформаційно-аналітична діагностика
Із розглянутої моделі можна вивести кілька взаємопов’язаних напрямів оцінювання. Нижче пропонується їхня практична інтерпретація для ІАД; це розвиток ідей книги, а не відтворення готового діагностичного тесту.
Цілепокладання. Чи може людина описати бажаний результат, пояснити його значення та визначити обмеження? Спостережуваним матеріалом є сформульоване завдання, ознаки його розв’язання та розуміння того, чим можна поступитися, а що є обов’язковим.
Робота з інформацією. Які джерела людина обирає, як перевіряє відомості й що робить у разі суперечностей? Важливо бачити не лише підсумкову відповідь, а й підставу, на якій вона побудована. Окремої уваги заслуговує здатність визнавати брак даних і визначати, які відомості справді необхідні.
Системне й модельне мислення. Чи вміє людина виокремити суттєві елементи ситуації, відновити зв’язки між ними та розглянути наслідки змін? Це можна спостерігати під час порівняння варіантів, пояснення причин вибору й обговорення альтернативних сценаріїв.
Використання цифрових засобів. Які дії людина виконує самостійно: шукає матеріал, організовує його зберігання, складає таблицю, готує документ, використовує засоби комунікації чи перевіряє відповідь ШІ? Оцінювати слід виконання змістовного завдання й усвідомленість вибору інструмента.
Саморегуляція та взаємодія з людьми. Чи помічає людина, що поспіх, роздратування, тривога або прагнення негайно отримати схвалення вплинули на рішення? Чи може повернутися до умов завдання, уточнити незрозуміле та обговорити розбіжності? Матеріалом для аналізу стають конкретні епізоди й способи їх розв’язання.
Навчання на основі зворотного зв’язку. Чи зіставляє людина очікування з фактичним результатом, чи робить із розбіжності корисні висновки та чи змінює подальшу дію? Саме тут стає видно, чи перетворюється досвід на вдосконалення способу розв’язання завдань.
Такий профіль необхідно прив’язувати до контексту. Упевнене виконання знайомої роботи не гарантує такого самого результату в новій сфері. У висновку корисніше зазначити, яке завдання людина виконала самостійно та якої допомоги потребувала, ніж присвоювати загальний ярлик «підготовлена» або «не підготовлена».
Як організувати практичне оцінювання
Процес прийняття рішень. «Інформаційний процес у мозку людини під час взаємодії із зовнішнім середовищем, що ґрунтується на структурованому методі, який включає аналіз проблеми, збирання інформації, вибір оптимальної альтернативи та оцінювання результатів.» [1, глосарій, Г3, с. 210]. Фрагмент визначення.
Це визначення дає змогу побудувати оцінювання навколо завершеного завдання. У книзі практична методика організована через питання «Що робити?», «Коли робити?» та «Як робити?». Для запропонованої ІАД їх можна використати як основу бесіди й спостереження за роботою людини [1, частина III]. Наведений нижче порядок є можливим робочим форматом, який ще потребує окремої перевірки під час розроблення повноцінної методики.
1. Визначити предмет і умови. Спочатку обирається ситуація, значуща для самої людини: опанування нового способу роботи, планування проєкту, вибір програми навчання або організація спільної діяльності. Уточнюються мета, строк, доступні ресурси та критерії результату. Це задає межі оцінювання й дає змогу уникнути абстрактних висновків про особистість.
2. Виявити початкову модель ситуації. Потім людина описує ситуацію, виокремлює її елементи та показує, що вже відомо, що припускається і що потрібно уточнити. Тут можна побачити початкове розуміння завдання, звичні способи пояснення та ділянки, де впевненість не підкріплена даними.
3. Простежити роботу з інформацією. Наступний етап - пошук і зіставлення відомостей. Спостерігається, як обираються джерела, фіксуються результати, перевіряються суперечності та використовуються цифрові інструменти. Важливо зберегти слід роботи: нотатки, посилання, порівняльну таблицю або коротке пояснення перебігу пошуку.
4. Порівняти варіанти й обґрунтувати рішення. Після цього розглядаються можливі дії. Людина пояснює, які варіанти виокремила, за якими ознаками їх порівняла й чому зупинилася на одному з них. Корисно обговорити зміну хоча б однієї значущої умови: це показує, наскільки вибір залежить від передумов.
5. Отримати зворотний зв’язок. Коли завдання допускає невеликий крок із можливістю повернутися до початкового стану, обраний спосіб перевіряється на практиці. Зіставляються очікуваний і фактичний результати, уточнюються причини розбіжностей. Якщо дія поки неможлива, її наслідки обговорюються як прогноз, і ця відмінність зберігається у висновках.
6. Скласти профіль розвитку. Наприкінці фіксуються спостережувані сильні сторони, труднощі, необхідна допомога та одна або кілька навичок для подальшої роботи. За повторного оцінювання зіставляються завдання й умови: інакше не можна зрозуміти, чи пов’язане поліпшення з опануванням способу дії, чи з тим, що нове завдання виявилося простішим.
На початковому етапі доцільно використовувати описові висновки. Для кількісної шкали знадобляться окремо обґрунтовані завдання, правила оцінювання та дані про надійність і обґрунтованість інтерпретації результатів. Ані схеми книги, ані запропонована послідовність самі собою не встановлюють таких норм. Тому підсумок ІАД у розглянутому форматі - змістовний опис діяльності в заданих умовах.
Приклад застосування до вибору навчання
Розглянемо умовний приклад, що пояснює запропонований формат. Фахівець хоче опанувати програму для підготовки робочих звітів. Спочатку він формулює завдання як «знайти хороший курс». Під час уточнення з’ясовується, що бажаний результат - самостійно готувати певний тип звіту в межах доступного робочого часу. Це формулювання вже дає змогу визначити, які теми навчання потрібні та як перевірити його корисність.
Системний аналіз пов’язує навчання з поточними обов’язками, початковими знаннями, доступним часом і вимогами до результату. Інформаційний аналіз показує, як фахівець зіставляє програми курсів: чи орієнтується лише на опис і відгуки, чи з’ясовує зміст практичних завдань, умови доступу до програми та можливість отримати зворотний зв’язок. Робота з цифровими засобами проявляється в пошуку матеріалів, збереженні джерел і організації порівняння.
У межах кібернетичного підходу можна виконати пробне навчальне завдання, а потім підготувати невеликий звіт на знайомому матеріалі. Зіставлення очікування та результату допомагає зрозуміти, що саме потребує доопрацювання. Можливо, труднощі пов’язані з функціями програми; можливо, з тим, що людина поки не вміє визначати структуру самого звіту. Діагностичний висновок у цих випадках відрізнятиметься, а разом із ним відрізнятиметься і зміст подальшого навчання.
Приклад показує, як оцінювання виходить за межі питання «чи знає людина програму». Воно охоплює постановку мети, вибір інформації, використання інструмента, перевірку результату та зміну плану. При цьому висновок залишається пов’язаним із конкретним завданням і не поширюється автоматично на всі сторони життя людини.
Від оцінювання до усвідомленого розвитку
Інформаційно-аналітична діагностика в запропонованому розумінні пов’язує дослідження людини з тим, як вона діє в реальних обставинах. Концепція ноосфери задає широкий контекст відповідальності; модель інформаційної людини звертає увагу на взаємодію внутрішніх можливостей і цифрових засобів; системний, інформаційний та кібернетичний підходи дають змогу послідовно розглянути ситуацію, відомості, рішення й результат.
Практична цінність ІАД визначається тим, наскільки конкретними стають її висновки. Людина має розуміти, які дії допомагають їй упоратися із завданням, де виникають труднощі та за якими спостережуваними ознаками можна судити про зміни. Тоді діагностика стає частиною навчання й саморозвитку: нові способи роботи перевіряються в діяльності, а отриманий зворотний зв’язок допомагає уточнювати цілі та подальші дії.
Джерело визначень та ілюстрацій
[1] Швець Є., Фан Дик Тхінь. Дослідження процесів прийняття рішень. Як навчитися керувати своїм життям. Як стати успішним. Українська версія, 2026.
У посиланнях використано друковану нумерацію української версії книги: вона на дві сторінки менша за номер сторінки в PDF. Ілюстрації відтворено з оригіналу зі збереженням позначень: рис. 2.2 - с. 58, рис. 3.1 - с. 106, рис. 3.2 - с. 108. Визначення цитуються за глосарієм; фрагменти визначень позначено окремо. Переноси слів і розриви рядків, що виникли під час верстання книги, знято.
Матеріал підготовлено редакцією на основі ідей книги. Приклади ситуацій створено для цього журналу.
